Історія справи

Постанова ВГСУ від 08.07.2015 року у справі №910/24736/14
Постанова ВГСУ від 25.05.2016 року у справі №910/24736/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 910/24736/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Просто - страхування"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015у справі№ 910/24736/14 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мир"доПриватного акціонерного товариства "Просто - страхування"простягнення 25500,00 грн.за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: Брусника А.М., дов. від 24.12.2014 № 850

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мир" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Просто-страхування" про стягнення 25500,00 грн. страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2014 у справі № 910/24736/14 (суддя Отрош І.М.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у цій справі (колегія суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів Михальської Ю.Б., Отрюха Б.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2014 у справі № 910/24736/14 скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Просто - страхування" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мир" суму страхового відшкодування за спричинений збиток у розмірі 25500,00 грн., судовий збір у розмірі 1827,00 грн. за подання позову та 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 виправлено описку, допущену при виготовленні постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у справі № 910/24736/14, та виправлено найменування позивача на Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мир".

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Приватне акціонерне товариство "Просто - страхування" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у справі № 910/24736/14 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у цій справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що позовна давність починає свій перебіг з моменту ДТП, а не з моменту набрання законної сили рішенням суду, яким встановлено вину особи в спричиненні ДТП; розгляд кримінальної справи є підставою для припинення перебігу строку для виплати страхового відшкодування, а не підставою для переривання позовної давності чи зміни порядку її обчислення.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мир" на касаційну скаргу, в якому позивач просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення, а також додаткові пояснення щодо дати настання страхової події.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.04.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Мир", яке змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мир" (страховик) та Задонцевим Ю.В. (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 03/04/06АВТО, яким передбачено страхування транспортного засобу Mitsubishi Pajero, державний номер АА3192ВІ.

05.08.2006 на автодорозі Київ-Десна сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Хюндай-Матрікс", державний номер АІ7227АС, що належить на праві власності Крижанівському А.В. та під його керуванням, та автомобіля "Міцубісі-Паджеро", державний номер АА3192ВІ, під керуванням Задонцева А.Ю., що призвело до загибелі людей та значних пошкоджень автомобілів.

Згідно із висновком № 885 експертного автотоварознавчого дослідження від 05.12.2006, складеного судовим експертом Шевченком Ю.В. (свідоцтво судового експерта № 953 від 22.12.2005; свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 2915 від 28.08.2002; сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 3340/05 від 28.04.2005), матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля Mitsubishi Pajero, державний номер АА3192ВІ становить 162960,00 грн.

Відповідно до страхових актів № 73/07 від 09.07.2007 та № 125-1/06 від 31.10.2006 складених позивачем, розмір страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 03/04/06АВТО від 07.04.2006 визначено у розмірі 100000,00 грн.

На підставі вказаних страхових актів позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 100000,00 грн., що підтверджується видатковими касовими ордерами від 10.07.2007 на суму 50000,00 грн., від 15.09.2006 на суму 25000,00 грн. та від 14.09.2006 на суму 25000,00 грн.

Вироком Вишгородського районного суду Київської області від 17.12.2013 у справі № 1-29/13 Крижанівського Артура Владиславовича визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді шести років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05.03.2014 вирок Вишгородського районного суду Київської області від 17.12.2013 у справі № 1-29/13 залишено без змін.

Апеляційним господарським судом встановлено, що на момент скоєння ДТП цивільна відповідальність власника транспортного засобу Hyunday matrix, державний номер АІ7227АС, була застрахована Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/7010175 з встановленим розміром страхової суми за шкоду, заподіяну майну - 25500,00 грн., франшизи - 0 грн.

Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мир" звернулось до Приватного акціонерного товариства "Просто - страхування" з заявою на страхове відшкодування вих. № 347 від 08.10.2014, в якій просило сплатити грошові кошти в розмірі 25000,00 грн. (страхове відшкодування) на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".

Листом за вих. № 04-5699 від 15.10.2014 відповідач повідомив позивача про відмову у проведенні виплати страхового відшкодування зважаючи на сплив строку позовної давності.

Відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування стала підставою звернення позивача до суду із вказаним позовом.

Місцевий господарський суд, вирішуючи спір по суті, виходив з того, що обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП власнику автотранспортного засобу Mitsubishi Pajero, державний номер АА3192ВІ, покладається на відповідача, проте відмовив у позові у зв'язку з пропуском позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем, та недоведення наявності поважних причин її пропуску.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позовна давність починає свій перебіг з моменту ДТП, а не з моменту набрання законної сили рішенням суду, яким встановлено вину особи в спричиненні ДТП; розгляд кримінальної справи є підставою для припинення перебігу строку для виплати страхового відшкодування (ч. 4 п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), а не підставою для встановленню моменту, з якого особа дізналась про порушення своїх прав або для переривання позовної давності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач міг дізнатись про порушення своїх прав з дати дорожньо-транспортної пригоди, тобто з 05.08.2006, та мав можливість звернутись із заявою до відповідача про виплату страхового відшкодування з моменту, коли дізнався про ДТП, а у відповідача виник би обов'язок сплатити відповідне страхове відшкодування після набранням законної сили вироком суду у кримінальній справі.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу у повному обсязі згідно із положеннями ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із застосуванням судом першої інстанції позовної давності з тих підстав, що до набрання чинності вироком Вишгородського районного суду Київської області у справі № 1-29/13 позивач не мав доказів, які підтверджують вину водія Крижанівського А.В. у скоєнні ДТП, а дорожньо-транспортна пригода, як факт, сама по собі ще не є страховим випадком до визнання факту настання цивільно-правової відповідальності, яка встановлюється тільки судом.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з тим, відповідно ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок зіткнення двох автомобілів, отже, на спірні правовідносини поширюються приписи статті 1188 Цивільного кодексу України, за змістом якої ступінь вини кожного з власників джерел підвищеної небезпеки у заподіянні шкоди входить до предмету доказування у справі та вказана обставина має значення для визначення розміру відшкодування.

За таких обставин, доведення вини власника джерела підвищеної небезпеки при заподіянні шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки є передумовою для покладення на таку особу обов'язку з відшкодування шкоди.

При цьому, у випадку порушення кримінальної справи щодо учасника ДТП, яке сталося внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки, належним доказом вини особи у вчиненні дорожньо-транспортної події внаслідок порушення правил дорожнього руху є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили, яким буде встановлено вину конкретної особи у завданні шкоди, оскільки вина водіїв у скоєнні ДТП може бути повною (частковою), солідарною, або взагалі відсутньою відповідно до статті 1188 Цивільного кодексу України.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що вироком Вишгородського районного суду Київської області від 17.12.2013 у справі № 1-29/13 Крижанівського Артура Владиславовича визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Цивільна відповідальність Крижанівського А.В. що на момент скоєння ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством "Просто-страхування" відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/7010175 з встановленим розміром страхової суми за шкоду, заподіяну майну - 25500,00 грн., франшизи - 0 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що позивач набув право на отримання страхового відшкодування від відповідача, однак дійшли протилежних висновків щодо обставин початку перебігу позовної давності та наявності підстав для застосування наслідків її спливу.

Згідно із ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 Цивільного кодексу України).

Місцевий господарський суд, керуючись нормами ст. ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та врахувавши, зокрема, правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-112цс13 від 25.12.2013, дійшов вірного висновку про перехід до позивача права вимоги до заподіювача шкоди від дня страхового випадку і в межах загальної позовної давності, та зважаючи на те, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль страхувальника позивача, сталась 05.08.2006, обґрунтовано виходив з того, що строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, сплинув 05.08.2009.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-112цс13 від 25.12.2013 страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що початок перебігу позовної давності пов'язаний із визнанням факту настання цивільно-правової відповідальності особи, відповідальність якої застрахована.

Як передбачено ч.ч. 3-5 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. При цьому у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Відповідна правова позиція щодо застосування ст. 267 Цивільного кодексу України наведена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2014 у справі 3-14гс14.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що питання щодо поважності причин пропуску, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. При цьому, закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними.

Відповідно до ст.ст. 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

При цьому, господарський суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, навіть якщо сторона в обґрунтування своїх вимог посилався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини; посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Разом з тим, відмовляючи у позові у зв'язку із спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, місцевий господарський суд, не застосувавши до спірних правовідносин норми ст. 1188 Цивільного кодексу України щодо підстав відповідальності при взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки, дійшов помилкового висновку про те, що на позивача не покладений обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди. За наявності в матеріалах справи відомостей про розгляд до 2013 року судом кримінальної справи за наслідками ДТП місцевий господарський суд не надав правової оцінки вказаній обставині з точки зору її поважності при вирішенні питання про сплив позовної давності, а тому дійшов передчасного висновку про недоведеність поважних причин пропуску позовної давності.

В свою чергу суд апеляційної інстанції, залишивши поза увагою передбачені ст. 1188 Цивільного кодексу України підстави відповідальності при взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки та без належного дослідження і надання правової оцінки обставинам, встановленим у вироку Вишгородського районного суду Київської області від 17.12.2013 щодо порушення ПДР водієм Задонцевим Ю.В., дійшов передчасного висновку про задоволення позову повністю.

За таких обставин, рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Просто - страхування" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2014 у справі № 910/24736/14 скасувати.

Справу № 910/24736/14 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Л. Іванова

Судді Л. Гольцова

Т. Козир